Христенок Олексій Анатолійович

Христенок Олексій Анатолійович

27.03.1985 - 28.02.2022

ОЛЕКСІЙ ХРИСТЕНОК: НЕ ШУКАВ СЛАВИ, А ХОТІВ ЗАХИСТИТИ  УКРАЇНУ

Олексій Христенок народився в селі Киїнка Чернігівського району. У 2002 році закінчив місцеву школу. Змалечку він був самостійним, спокійним і товариським хлопцем, мав багато друзів. Надійний, терплячий, ніколи не засуджував інших. З матір’ю та батьком мав теплі стосунки, а самі батьки завжди з гордістю говорили: жодних зауважень щодо поведінки сина вони не отримували.

З шостого класу і до закінчення школи Олексій відвідував музичний гурток. Грав на трубі в духовому оркестрі та співав у хорі. Любив футбол, і навіть учитель фізкультури казав: «Олексій витривалий і сильний не лише тілом, а й духом. Йому варто серйозно займатися спортом».

Та найбільше хлопця приваблював світ машин і моторів. Його батько, Анатолій Федорович, 40 років працював водієм, і син перейняв цю любов до техніки. Ще підлітком Олексій навчився керувати батьковим «газоном», дідовими мотоциклом і мотоблоком. Після школи без вагань склав іспити на водійські права та вступив до Вищого професійного училища №15 у Чернігові, де здобув фах автослюсаря. Батько зберіг і донині подяки, які Олексій отримав від майстра профучилища.

У 2003–2004 роках проходив строкову службу в Збройних Силах України при Національній академії оборони України. Там Олексій швидко зарекомендував себе — йому довірили автомобіль, на якому він возив керівництво. За добре виховання сина батьків відзначили подякою.

Після строкової служби у Збройних Силах України Олексій вирішив пов’язати своє життя з правоохоронними органами. У грудні 2005 року він розпочав службу в міліції на посаді міліціонера патрульно-постової служби, а згодом — у конвойній службі та кримінальному розшуку. Він проявив себе як відповідальний і дисциплінований співробітник, за що неодноразово отримував подяки від керівництва. Свою службу завершив у лавах Національної поліції, де працював поліцейським-водієм, віддано виконуючи покладені на нього обов’язки.

Його життєвий шлях тісно пов'язаний із службою Батьківщині – 18 років Олексій віддано служив у правоохоронних органах, стоячи на захисті безпеки громадян.

Зі своєю майбутньою дружиною Олексій познайомився ще у юності. Їхнє кохання з роками тільки міцнішало і переросло у щасливу сім’ю. Подружжя завжди підтримувало одне одного, разом будували плани, дім і виховували сина, який був найбільшою гордістю для батьків. Для Олексія сім’я була справжнім тилом, джерелом сили та натхнення.

Для коханої Олексій був не лише чоловіком, а справжнім другом і опорою, «стіною», за якою можна було сховатися від усього світу. Олексій вмів любити, міг захистити й словом, і поглядом, і мовчанням. Був небагатослівним та чесним. На службі — поліцейський, вдома — турботливий тато і чоловік. Коли приходив додому, першим ділом не вечеряти сідав, а одразу йшов до Марка. Обіймав сина, підкидав, сміявся так, що аж очі світилися. Він ліпив вареники з дитиною, грав у машинки, будував вежі з кубиків, малював, жартував і ніжно обіймав дружину.

З сином мав особливий, глибокий емоційний зв’язок. Сам відучив його від нічних годувань і пустушок. Найцінніші хвилини для Олексія були тоді, коли Марк засинав у нього на руках, а він гладив маленьку голівку, мов прагнув навіки запам’ятати кожну рисочку. Дарина, дивлячись на них, ловила себе на думці: його любов до сина — свята. Ім’я для хлопчика теж обрав батько: «Це сильне ім’я. Мій син має бути сильним, але добрим».

24 лютого 2022 року родина прокинулась від дзвінка з роботи: почалася війна, потрібно було отримати зброю. Олексій зібрав невелику сумку, ніби у звичайне відрядження, і поїхав. Дружина не хотіла його відпускати, та Олексій сказав: «Я не можу інакше, вороги будуть заходити в моє місто і село, а я буду сидіти вдома?». Він сказав сім’ї, що йде не заради геройства, а щоб захистити свій дім, свою дитину, свою землю.

Олексій був патріотом. Його прадіда свого часу розкуркулила радянська влада. Йому боліло за анексію Криму, за події на Донбасі. У 2016 році він відвозив колег на ротацію в зону проведення АТО. Історію України любив з дитинства, а з початком воєнних дій на сході країни ще глибше поринув у самостійне дослідження власного родоводу в архівах, вивчав історію рідного краю. Можливо, саме це й стало підґрунтям для його безкомпромісного рішення — стати на захист Батьківщини в перші години повномасштабного вторгнення.

Він входив до складу оперативної групи приданих сил Управління карного розшуку поліції  Чернігівської області. Разом із побратимами відпрацьовував мікрорайони ЗАЗ, Подусівку, Бобровицю, а також села Новоселівку та Киїнку. Лише через добу після перших бойових виїздів зміг навідатися додому.

Ніч із 27 на 28 лютого провів поруч із родиною. Вранці вирушив на точку збору поліцейських у рідному селі, аби зупинити проникнення ворожих диверсійно-розвідувальних груп противника до Чернігова. Його підвіз батько. І саме тоді, щойно вони прибули, почався масований обстріл Киїнки. Олексій намагався сховатися, але сховок не вберіг. Він отримав смертельні поранення на очах у свого батька.

Ховали Олексія під обстрілами, у рідній Киїнці. Попри біль втрати, батько продовжив служити людям: возив гуманітарну допомогу, приймав у своєму домі волонтерів, які готували обіди для хлопців на блокпостах.

Старшого сержанта поліції Христенка Олексія Анатолійовича Указом Президента України  посмертно нагороджено орденом «За мужність» III ступеня, відзнакою Президента України «За оборону України», медаллю «За оборону Чернігова», відзнакою Профспілки атестованих поліцейських органів внутрішніх справ України «За відвагу та мужність».

Його дружина Дарина та маленький син Марк нині беруть участь у заходах пам’яті. Зокрема, у Всеукраїнському забігу «Шаную Воїнів, біжу за Героїв України». У 2024 році чотирирічний Марко пробіг один кілометр у пам'ять про тата й отримав свою першу медаль. Хлопчик займається рукопашним боєм, має витривалість, як у батька.

У Олексія залишились дружина, маленький син та батько.

Рідні Олексія кажуть: вони хочуть жити так, як загинув він — із мужністю та сміливістю в серці. Бо в цьому і є найвища любов.