Войтенко Микола Володимирович
Войтенко Микола Володимирович
26.10.1989 – 27.04.2024
Солдат, стрілець-снайпер
Микола Войтенко: Герой, що віддав своє життя за Україну!
Войтенко Микола Володимирович – стрілець-снайпер 1-го відділення 3-го взводу 8-ї роти 2-го батальйону 81-ї окремої аеромобільної Слобожанської бригади, солдат.
Микола Войтенко народився 26 жовтня 1989 року в місті Чернігів. Він був довгоочікуваною дитиною для Ніни та Володимира Войтенків. Змалечку був чуйним та уважним. З раннього дитинства відповідально ставився до домашніх обов'язків, допомагав по господарству. З дитинства грав у футбол. Чудово грав в шахи. У сім’ї був старшою дитиною, тому з малих літ турбувався про сестричку Катю, бавився з нею, завжди ділився усім, Коля був справжнім старим братом! Хлопець ріс дуже ввічливим, життєрадісним, допитливим і завжди допомагав людям.
Колька (так лагідно його називала мама), до сьомого класу вчився в Загальноосвітній спеціалізованій школі I-III ступенів фізико-математичного профілю №12 м. Чернігова. Мав хист до математики. Потім сім'я переїхала до села Киїнка. З восьмого класу почав цікавитися фізикою. Коля був товариським, мав багато друзів.
В 2006 році вступив до Національного університету «Чернігівська політехніка» на факультет електронних та інформаційних технологій. Мав аналітичне, стратегічне мислення.
За життя освоїв багато професій. Працював експедитором, охоронцем, спеціалістом з копання криниць. Останнє місце роботи – виробництво твердопаливних котлів “Kotlant”, де працював малярем порошкового фарбування та пакувальником. Горів цією роботою, часто працював понаднормово, аби замовники вчасно отримували товар.
25.07.2023 року Микола приєднався до лав ЗСУ. Спершу проходив військову підготовку у селищі Десна, потім вчився на гранатометника на Житомирщині, далі – проходив бойове злагодження у Польщі. 4 листопада 2023 його бригада поїхала на бойове завдання на Луганщину. Рівно через місяць Микола отримав поранення від уламку танкового снаряду. За тиждень повернувся на пункт постійної дислокації бригади.
З лютого 2024 повернувся до зони бойових дій на Сіверський напрямок. Микола виконував різноманітні завдання від штурмів ворожих позицій, оборони наших позицій до підвозу продуктів харчування, копання окопів на передовій.
27.04.2024 року, під час виконання бойового завдання, загинув внаслідок мінометного обстрілу біля населеного пункту Білогорівка Сіверськодонецького району Луганської області.
Похований 04.05.2024 року у селі Киїнка Чернігівського району Чернігівської області.
З майбутньою дружиною Анною познайомився у 2018 році. Разом були 6 років. Одружилися 25.10.2023 року у Житомирі, де Микола проходив підготовку на гранатометника. Для дружини завжди був підтримкою та надійним плечем. Крім того, був постійно уважним, чуйним, добрим, дбайливим, життєрадісним.
«Це були стосунки про які можна тільки мріяти! Мій чоловік був дуже мужнім, розумним, цілеспрямованим, понад усе любив сім’ю. Допомагав усім, хто цього потребував. Перебуваючи в зоні бойових дій, був відважним і сміливим, ніколи не скаржився. Колька віддав за нас із вами своє життя, щоб ми були вільні. Маючи ще стільки планів та нездійсненних мрій! Він завжди в моєму серці, душі, думках! Він мій янгол-охоронець!» - дружина Анна.
На жаль, батьки Миколи, Володимир Федорович та Ніна Миколаївна, померли задовго до повномасштабного вторгнення. У нього залишилася молодша сестра, Катерина.
“Незважаючи на складне і часом, несправедливе життя, Коля із завзяттям справлявся з труднощами. Маючи гарне почуття гумору, навіть на передовій, міг розсмішити побратимів в надскладній ситуації. Він був оптимістом по життю і завжди говорив: «Не хвилюйся, кохана, все буде добре!»” – написала дружина Анна.
Указом Президента України від 25 червня 2024 року, "за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку", Миколу Войтенка нагородили орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).
"Немає більшої любові, ніж та, що приносить жертву заради інших."
Фільм про Миколу Войтенка:
https://www.youtube.com/watch?v=HjvmHgTHI8Y
Щоб зберегти пам’ять! Щоб не забути жодного погляду, жодного слова, жодної миті…
Це спосіб подякувати! Йому – за любов, мужність, за відвагу, за подвиг та найбільшу жертву! Вам – за пам’ять! Його історія, спогади рідних та друзів!
