КАЧАН Сергій Миколайович
КАЧАН Сергій Миколайович
Народився 20 липня 1993 року в місті Чернігів. Мати – Тамара Федорівна, батько – Микола Павлович. Згодом сім’я переїхала до Киїнки. З 1 по 9 клас навчався в Киїнській загальноосвітній школі. Після чого вступив до Чернігівського професійного училища, де здобув професію токаря.
З дитячих років захоплювався технікою, машинами та мотоциклами, керувати якими почав задовго до отримання водійських прав.
2012 рік - призваний на строкову військову службу, яку проходив у 95-й Житомирській десантно-штурмовій бригаді.
Після закінчення строкової служби працює водієм таксі, і врешті - фрезерувальником мармуру при виготовленні камінів і печей.
У 2014 році на перших хвилях мобілізації був призваний на службу, від якої ні на хвилину не ухилився, став до служби і як би важко не було ніс її з честю. Прикомандирований був до 25 Дніпропетровської десантно штурмової бригади, на посаду водія бойової машини десанту. В липні того ж 2014 року отримав тяжкі поранення при виконанні бойового завдання поблизу міста Горлівка Донецької області. Після тривалого лікування продовжив несення служби до травня 2015 року, коли і був демобілізований. Отримав статус учасника бойових дій, був нагороджений медаллю Захисника Вітчизни.
Та ніколи не шкодував про свій вчинок, адже честь солдата і підтримка побратимів на полі бою завжди визначали дії Сергія і керували його вчинками.
Повернувшись з війни вирішив працювати автомеханіком у м.Київ, адже мав уміння і навички, та душа лежала до рідного села. Тому повернувшись влаштувався на роботу водієм КАМАЗА з маніпулятором. Важка робота, але Сергію подобалась.
У 2018 році створив власну сім’ю, дружина - Світлана, в тому ж році народилась донька Аделіна, татова принцеса, татова надія.
Довелось змінювати не тільки побут, а й роботу. Нарешті зміг отримати водійські права категорії С та СЕ. Тому влаштувався, далекобійником, то була його давня мрія. Знайшов свій шлях, пройшов навчання в Латвії та Польщі, отримай дозвіл працювати в Європі, Та нажаль чи на щастя стався КОВІД-19, і Сергій залишився вдома працювати далекобійником по Україні.
У вересні 2020 року вступив до Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г.Шевченка на технологічний факультет. Навчання, нажаль, так і не завершив.
З початку повномасштабного вторгнення вступив до тероборони. Після 28 лютого 2022року, рятуючи родину, опинився в окупації в селі Слобода Іванівської громади, де разом з братом Павлом потрапив у полон до російських нелюдів. Незважаючи на тортури -- вистояв, а після звільнення села прийняв рішення добровільно вступити до Збройних Сил України, і підтримати у нелегкій боротьбі старшого брата Григорія, що вже ніс службу у Першій танковій бригаді. Нагороджений медаллю «За оборону Чернігова».
14 травня 2022 року, о 16:20 на вільних полях запорожців не стало одразу двох братів -- Григорія і Сергія. Рятуючи побратимів вони віддали найдорожче за майбутнє України, віддали своє життя.
Григорія поховали 22 січня 2024 року. Сьогодні настав день прощання з Сергієм… Нелегкий і тернистий був життєвий шлях Героя, дуже короткий. Мав багато мрій і планів, які в одну мить обірвала клята війна.
Бодай же кожен, хто живий, хто вірить в Україну пам’ятає безсмертний, доблесний подвиг героїв, подвиг батьків і родин, що змогли виховати справжніх патріотів України.
