Киїнська територіальна громада
Чернігівська область, Чернігівський район

Просто монотонність давила

Дата: 30.05.2024 11:14
Кількість переглядів: 74

 

Сергій Лугина: Просто монотонність давила

 

Оце і є життя. Розумієш? І коли, наприклад, на твоїх глазах це все знищується, що все життя на це робив, до чогось стремився і ти не знаєш, що завтра буде.

 

Рік був звичайний. Обичні будні, підготовка до посівної, робочі моменти. Тобто, з ким не спілкувався, можливо буде наступлення говорили. І теж думав, якщо логічно подумати, смисл то тоді росії сюди вторгатися, щоб отримувати ці санкції повністю. А виявилося, що санкції не працюють у повному об’ємі. Почалося похолодання між білоруссю і Україною. 

Повністю затарилися дізелем, тому що на весну буде дефіцит і подорожання. Готувалися до робочих буднів, посівної.

 

Ну, перші два дні [з 24-го лютого] був ступор. Просто не розуміння ситуації. Ну, а потім, слава Богу, у нас не було такого як хтось розповідає, якихось звірств і так далі. Ну, що приїхали ті кацапчики ‒ дітва, дітва. Вони самі не до кінця розуміли, куди їх втягнули. Я не скажу, що всі не розуміли. Командування, даже ті ротні, вони, як виходить, бойові задачі розуміли.

Ось дивіться, у нас на вулиці, як заїхали [війська окупантів], десять днів жило дві роти контрактників. Вони навіть тут, щоб в туалети сходити, то розрішення запитували, во двор вони не заходили. У їх був приказ продуктів у мирного населення не брати. Боялися, щоб вони не отравили.

 

Отсюди виїжджати ніхто не збирався. А в нас так получилося, що тут волею не волею і на хозяйство треба ходити (бо почали любителі тут халявки пошастати, щоб щось стягнути).

 

Це було 28-го числа в десять часов. Це у фейсбуці читав, що в дев’ять часов чи в пів восьмого колона уже в Коцюбинському була. Виходжу на вулицю, а там уже перша колона зашла до нас. Перший танк. Я ж туди, на угол вибіг, дивлюся. Йолки-палки! Техніка болотно-зеленого кольору і круги на бортах. Приплилі. Думаю, що далі буде? Один танк пішов на село, потім другий танк. І три БМП.

28-го числа уже практично зв’язку не було. Далі поки зайшли сюди і вже почалося... Там не лохи сидять печальні, що сюди прийшли, вони прекрасно по телефонам знали. По-перше, шо РЕБи включали, глушили зв’язок. І на оцих тиграх ставили апаратуру. Де тільки засвітився сигнал, одразу під’їжджають ‒ в цьому будинку працює телефон. Телефончик тільки включили. Він не в мережі, але вже сигнал пішов.

 

Пальці щупають росіяни.

― А ти хто?, ‒ кажуть. 

― Я, взагалі, місцевий, ‒ відповідаю.

― А документи? 

― Документи, телефон, всі речі ваші перші номера, які зайшли, забрали.

Ну, правда, ще сорок минут я з ними посидів. І командир їх під’їхав, а він жив получається через хату від нас.

― Це місцевий, відпусти, ‒ каже командир той. ‒ Куди поїдеш?

― Куди? Додому поїду. Куди поїду?, ‒ відповідаю.

 

У нас в підвалі, як кажуть, там ціле общежиття. Підвал, виходить, на пів дома приблизно такий. Бетонні прикриття. Тобто, все було, скажімо так, порівняно з другими, так ми в нормальних условіях жили. Головне тільки слухати, откуда прильот, щоб не сюди.

 

Я поїхав в Чернігов, забрав куму, її старшого сина, кресницю, потім братку мій, Лешину тещу, потім вже іще жінка з малими і дві сім’ї. 

Три сім’ї їхали в сторону Києва, там була яка-то дорога перекрита, повернули в Шестовицю. Їх взагалі три машини було. Ну і до сусідки ж пристроїли. Як посидіти, так і воно залишилося. А ще плюс, сусідка і мамаша, їй 86 років. Дві війни пережила. І плюс, як нас збиралося, я сам зайшов ‒ в шоці був. Ну весь час був, в гаражі. Треба ж було комусь бути там.

В принципі, скільки ми там були в окупації, то дітям було спокійніше спати і жінкам в підвалі, тому що постійно ж були ось ці обстріли. Десь, мабуть, метрів 400 - 500 від нашого будинку працювала арта. Одну ніч переночували вдома, а на другу пішли звідси в підвал. «Ми ніч не спали, ‒ кажуть. ‒ Нам страшно от обстріли, а в підвалі воно там гораздо тихіше, ми попривикали». 

 

Газ, світло було. Потім перекривають газ наші. «Прячтеся, прячтеся», ‒ кричать кацапи. Якщо газ виключили, зараз будуть обстріли. Правильно зробили, що відключили газ, щоб не погоріли доми. Ну і все ‒ почалося веселе життя. І два місяці не бачили ні газу, ні світла, ні інтернету, нічого. Кажу: «Оце прекрасний русський мір».

У нас же постійно на роботі, кормимо робочих. Так оце сахар, мука, запаси продуктів були. З холодильника рибу морожену тувінці позабирали, повигрібали.

А так вдома не треба холодильника. Вон курицю зарізав і все: борщ, суп, все-все їсти вариш. А тепло було в нас на старом совєтськім дерев’янім котлі, який працює без електрики. У деяких, де були газові котли ‒ газу нема, нічого нема, і дубарь повний. І плюс, що піч в нас була.

Утром розтаплюється піч, вариться завтрак і обід здоровий: двадцятилітрова каструля, щоб на всю орду вистачило. І виходить залишається на вечір. І плюс ще там якусь таку кашу. Тобто в цьому, слава Богу, проблем не було.

 

День завтрашній не відрізняється від вчорашнього. Що робити? Так, тиждень на вулицю тільки за водою ходили. І, головне, щоб води набрати треба раненько встати, тому що колодязь один. Він давно не чищений, набереш тільки піска.

 

По сусідству був дом не жилий. Ми його купили, поставили морозильні камери. Один хлопець був, залишив свій рюкзак військовий, типу хай полежить тут, бо тягать його за собою не може. Потім приїде, так забере. Ну, і без однієї мислі тот рюкзак залишили там. А як тії узкоглазі виламали замок. Находять тот рюкзак. А там воєнна форма. «Де воєнний?», ‒ кричать. Давай же шерстить. Давай же шукати того воєнного. Коротше, дом перевернули, все отак. Льохин знаходить воєнник. Типу, от, воєнний. Кажу: «Ти на дату посмотри, коли це було».

З морозилки все вигребли, загрузили сало, м’ясо, гриби морожені. От. І знайшли в домі скарб ‒ ящик водки, ящик коняка і ящик вина. Це взагалі краса вже. Вже настроєніє в них піднялось.

 

Потім якось їде зі сторони лісу, прилітає на мотолигі. Стає тут під хату, достає сухпай: «Махнемося. Гуся давай». Кажу: «Бери гуся, тільки не стріляй. Тут діти, не стріляй».

На Уралі заскакують: «Утку давай. Два». «Ну ловіть їх, ‒ кажу, ‒ уток, йолки-палки».

А потім кацапчик на вулиці підходить до мене. Каже: «Ви дивіться, якщо наступний раз приїдуть, будуть требувати утку, так ви до нас підійдіть».

В окупації вже навчилися, просто приспособились. Уже знаєш, як там з цими «отлічними парнями». Ми сильно так і не унивали, щоб яка-то була апатія. Просто монотонність давила. Я ж кажу, коли ті кацапчики були на вулиці, по селу вони ходити не дозволяли. І то, розумієш, сидіти на одному місці постійно. Просто мозки плавилися, що робити конкретно далі.

А в аграріїв що ‒ як сіяти?, як працювати далі? Оце мене ніколи не покидало. Було якось таке, що далі, далі, далі? Треба сіяти, тому що весна. Що сіяти? Вони скільки будуть тут?

 

У нас була тут така польова кухня в гаражі. Думаю, чого тоді не забрав додому. Ох би вона пригодилась б. Та, в принципі, тоже головне, що приспособилися вже нормально. На вулиці були розбиті згорівші польові кухні дві, камази, чани, мабуть, літрів по 40 чи по 50. Виковиряли їх звідти, зробили з кирпича плиту. Бронелист поставили такий, грубку зробили. Два чани стоять ‒ банний день буде, гаряча вода.

Ну, звикли вже за той час, що кран не відкриваєш, тому що знаєш, вже там води нема. Звичайно, швиденько привикається назад, коли на круги своя становиться. І от одне тільки, що прекрасно розумієш, ото смисл руського міра.

 

Оце психологічно було складно. Звідки відновлюватися? Поля та плюс апрель місяць. Через два тижні треба сіяти. А техніки немає, запчастей немає, дізеля немає, ніхто не їздить, а сіяти треба.

 

Проєкт «Колективна памʼять про війну на Чернігівщині» відбувається/здійснена за підтримки Фонду “Партнерство за сильну Україну”, який фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.


Фото без описуФото без описуФото без описуФото без описуФото без опису


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь