«Якби я не знаходився тут і не був зайнятий якоюсь роботою, то це було набагато складніше»
Сергій Скрипко: «Якби я не знаходився тут і не був зайнятий якоюсь роботою, то це було набагато складніше»
На даний момент і протягом багатьох років я працюю в Киїнському ліцеї вчителем трудового навчання за сумісництвом. Основне моє місце роботи – Чернігівський національний університет «Чернігівський колегіум» ім. Т. Г. Шевченка.
Якщо брати вже безпосередньо січень-лютий, то приходячи на роботу у школу, спілкувалися. Кожного понеділка зранку, ми збиралися у своєї колеги, і у всіх була така тривога. Я до останнього не вірив, що почнеться таке широкомасштабне вторгнення. Розуміли, що буде загострення, але настільки серйозне, глобальне, яке буде мати такі серйозні наслідки для всіх нас, якось не вірилися.
24-го лютого у мене повинні були зранку розпочинатися заняття онлайн в університеті. Я встаю дуже рано, а цей день не був винятком. І десь біля третьої я вже не спав, сів за комп’ютер, коли сказали, що почалося вторгнення. Це був шок.
Вдома не було готівки, кошти на карточках. Дружина поїхала до міста, намагалася зняти щось. У цей час зателефонувала моя кума і сказала, що вони хочуть з донькою приїхати до нас, поки це все закінчиться. Їх теж розпустили з роботи. Вона державний службовець, їхню будівлю було атаковано. Тому, напевно, в той момент, коли вона вже зателефонувала і сказала, що прилетіло по її роботі, то я зрозумів, що все дуже серйозно.
До 28-го числа, коли стався обстріл села, зникло світло, вода і газопостачання, то ми жили в будинку. Коли була вільна хвилина, тиша, поверталися в будинок. Фактично готували їжу в будинку, знаходилися в ньому весь час. Тільки, коли вже були попередження про те, що можливий артобстріл, або дуже близько рвалися снаряди, тоді вже спускалися в погреб. Із 26-го, 27-го вже перебралися ночувати до погребу. Фактично, все життя перемістилося туди.
Документи винесли, тому що боялися, якщо прилетить, буде пожежа ‒ все згорить. Облаштували ліжко, була буржуйка, пічка. З допомогою її підігрівали собі їжу. Готували спочатку в погребі. Вдома був запас природнього газу в балоні, я перепідключив плиту. За допомогою газової плити ми готували їжу. Все ж таки боялися балон залишати у будинку, щоб якщо навіть і прилетіть, то не взірвалося. Я зранку підключав, приготували їжу, я балон відключав і виносив подалі на город, щоб не сталося ніякого лиха, пожежі.
Нестачі продуктів протягом перших двох тижнів не відчували. Тваринки були забезпечені теж. Ніяких таких потреб не було. Тим більше, що весь час був хліб. З ним окрема історія. У той момент, коли зрозуміли, що вже війна, усе змістилося до школи. Тут був медпункт, в якому працювали дівчата і надавали медичну допомогу. Тут був, умовно, осередок сільської ради. Налагодилися відносини з підприємством «Наша булочка», що кожен день давали хліб. Вони за мінімальною ціною відпускали. Ми розвозили по вулицям.
Як морально це? Дуже складно, але якби я не знаходився тут і не був зайнятий якоюсь роботою, то це було набагато складніше. Коли ти чимось зайнятий, поїхали туди, попадали десь під забор, бо стріляють, поїхали туди… Весь час думати, що, як і до чого це може призвести, не було часу для того, щоб сильно замислюватися. Дехто жив у школі, я ночував вдома з родиною.
Ми постійно намагалися зв’язатися з колегами. Весь час, як тільки був зв’язок, то намагалися підтримувати. Питали де, що, як. Був гарний такий зв’язок зранку, до дев’ятої години, поки, я так розумію, чи кацапи там снідали, чи що. І була тиша. Потім зникав зв’язок.
Новини в будь-якому випадку читали, незалежно від того, які вони гарні, не хороші, щоб орієнтуватися, що відбувається, яка ситуація навколо. Відсутність новин — це, я так думаю, найстрашніше. Будь-яка відсутність — це дуже страшна ситуація, коли ти не знаєш, що відбувається взагалі в країні і навколо.
Проєкт «Колективна памʼять про війну на Чернігівщині» відбувається/здійснена за підтримки Фонду “Партнерство за сильну Україну”, який фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.
